Олексій Сай народився 1975 року в Києві. Закінчив відділення графічного дизайну Київського художньо-промислового технікуму (1994), де здобув спеціальність художника-оформлювача. Там він навчився оформлювати транспаранти за доцифровими технологіями, актуальними в 1980-х роках (фотонабір тощо). Згодом закінчив відділення станкової графіки Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (курс Миколи Компанця, 2001). Паралельно з навчанням в академії Сай працював графічним дизайнером у рекламній агенції, опановуючи комп’ютерні програми. Після завершення навчання художник поєднував творчу практику в майстерні з комерційною діяльністю в київських рекламних агенціях. З 2004 року Олексій — співзасновник і член правління першої в Україні креативної агенції Sahar. До 2022 року працював режисером рекламних роликів, водночас розвиваючи власну мистецьку практику. Ця професійна роздвоєність вплинула на головні теми й методи творчості Сая, а також на його розуміння специфіки художньої творчості. Якщо робота у сфері реклами є для нього професією, тобто виконанням замовлення, то художня творчість значно менш залежить від зовнішнього запиту галериста, артдилера, глядача чи колекціонера.
«Excel-Art»: серія серій про офісну повсякденність
Працюючи в рекламних агенціях, Олексій Сай набув великого досвіду офісного життя, корпоративної культури й повсякденної рутини «білих комірців». Бухгалтерські звіти й випадкові Excel-документи стали матеріалом і методом головної творчої лінії художника. Сай використовує всі можливості цієї програми — від кольорового заповнення клітинок, рядків і стовпців до вставлення складних формул, комікс-баблів і графіків. На перший погляд ці роботи можуть здаватися несерйозними, однак кожна з них у межах цієї мегасерії є результатом тривалої, монотонної та скрупульозної праці.
Ці роботи — таблиці, матеріалізовані в техніці цифрового друку на металі, — не є живописом і не прагнуть до «магії мистецького жесту» чи ауратичності художньої праці та її результату. Навпаки, вони апелюють до впізнаваного досвіду людей, які щодня мають справу з таблицями, клітинками й цифрами. Сцени офісного життя подано з комічною гостротою, але без зверхності: Сай добре знає це середовище зсередини. Його іронія поєднується з відчуттям нудьги, відчуження й приреченості, притаманних офісному існуванню, але водночас не позбавлена тонкої ліричності й меланхолійності.
Через свої роботи художник спілкується з офісними працівни_цями — тими, які надихають і стають прототипами персонаж_ок його творів. Художник наголошує, що ексель-арт — альтернатива живопису [1]. Друк на металі створює ефект, радикально відмінний від традиційної олії на полотні. Багатогодинне сидіння митця за комп’ютером і порпання в електронних таблицях не підважує, а наслідує практику офісно_ї працівни_ці: «Я вважаю за краще боротися з “поганим” матеріалом (програмою Excel. — Прим. Є. Б.) і зберігати ідею, зберігати напруження й працювати, перебуваючи в напруженні. Мені хочеться показати людям, які працюють у цій програмі, що це цілий світ» [2]. Цей світ надто свій, близький до тіла повсякденності, і не має, за задумом художника, викликати захоплення, натомість — впізнавання й трагікомічну іронію, що допомагають рухатися далі в межах рутинних завдань: «Вони привабливі, яскраві, але мені хочеться вірити, що людині стає неприємно, коли вона дивиться на них. <…> вони можуть скористатися картинкою як каталізатором критичних роздумів» [3].
Перші проби ексель-творчості Сай здійснює 2004 року. А 2007-го в Галереї ЦЕХ відкривається перша виставка з роботами «Excel-Art». Відтоді художник розвиває цей проєкт, роблячи невеликі паузи. Протягом близько двадцяти років «Excel-Art» розгортається в низку субсерій: міські ландшафти, сцени будівництва, мотиви природи, кітчеві тваринки, алюзії на Арчімбольдо, смайли й інші. Із часом у межах серій утворюються улюблені персонажі, що отримують свої історії та розвиток. Як-от жінка, яка видруковує щось на ксероксі, з роками «старішає»: Сай створює нові роботи з нею, лишень у кожній наступній її підбори дедалі нижчі, а постава щоразу сутуліша. Іншим таким героєм є чоловік, якого щойно звільнили: тримаючи коробку з власними речами, він намагається зловити бодай чийсь співчутливий погляд, але колишні колеги вже забули про нього й завзято втупилися в монітори.
Людина корпоративна як об’єкт прив’язаності й дослідження
Згодом Олексій Сай тлумачить корпоративну культуру в антропологічному сенсі. Офіс постає у творах митця як об’єкт вивчення. Так виникає серія зі стафажем людинок-солдатиків, які нагадують бактерії в чашці Петрі під мікроскопом ученого. Бактеріальна культура — сукупність життєздатних мікроорганізмів, штучно вирощених у лабораторних умовах на поживному середовищі для діагностики захворювань. Так і Сай неначе «виводить» культуру homo corporaticus задля аналізу й діагностики хвороб, лишень суспільних.
Для цього він виокремив шість архетипічних образів, спираючись на власні напрацювання в ексель-серіях: уже згадані жінка біля принтера, звільнений чоловік з коробкою, чоловік і жінка, які стоять струнко, привітний чоловік (простягає руку для потиску) і чоловік за комп’ютером. Тисячу іграшкових солдатиків відлили на замовлення, їх вручну розписали митець і його дружина, художниця Світлана Ратошнюк, а згодом експонували в різноманітних інсталяціях під назвою «Пліснява» (першу представили серед проєктів двадцяти фіналістів премії PinchukArtCentre 2009 року). Ця назва показує амбівалентне ставлення Сая до своїх персонажів: у побутовому сприйнятті це щось огидне, але водночас — усепроникна й гіперадаптивна форма життя, що викликає щиру цікавість.
Наступного етапу розвитку людина корпоративна набуває в проєкті «Welcome Attitude» (Галерея ЦЕХ, 2010). Сай різко змінює оптику й робить макрозйомку своїх чоловічків у їхній буденності. Під час Революції гідності митець спостерігає надзвичайну єдність громадянського суспільства: на майдані Незалежності серед протестувальників можна зустріти представників усіх верств і професій, зокрема й «білих комірців». З огляду на це автор перетворює і своїх офісних «солдатиків»: возить по землі, викручує, спалює. Як наслідок, «побиті життям» герої постають на портретних фотографіях у серії «Ми стали краще» (2014).
«Розбомблені»: твори-фенікси в рефлексії на війну
Іншим напрямом, а радше антитезою до «Excel-Art» є серія «Розбомблені», розпочата 2016 року. Реагуючи на російсько-українську війну (з 2014 року), Олексій Сай нищить окремі ексель-твори: він зрізає поверхню з друком і за допомогою болгарки й дриля вирізьблює нові сюжети на старих поверхнях. Це ландшафти, що нагадують супутникову зйомку земель Сходу України, укритих вирвами після масованих обстрілів. Митець акцентує: це не відтворення знімків конкретних географічних ділянок. Ба більше, він усвідомлює, що такими фотографіями послуговується ворог, а впізнаючи знайомі місця, деякі глядач_ки не можуть стримати емоцій. Натомість Сай створює абстрактні ландшафти війни. Він не має на меті викликати болючий спогад, а прагне показати світові, на що перетворюється колись придатна для життя земля внаслідок російської агресії.
Роботи з профілю: від майданного диму до містичних паразитів
Інша серія, народжена під враженням від Революції гідності, — скульптури «Monuments of smoke», створені з металевого C-профілю. Художник перетворює будівельний матеріал на барокові композиції, прототипом яких є «хореографія» диму від світло-шумової гранати. Сай на власні очі бачив її дію під ногами протестувальників: під час вибуху настає шок, а димові струмені спіралеподібно розходяться, неначе в рапіді [4]. З 2015 року автор створює своєрідні об’єкти, присвячені не гранатам як зброї для придушення суспільного повстання, а тим, хто це повстання здійснював, ризикуючи життям і здоров’ям.
Після 2014 року Олексій Сай і надалі використовує C-профіль у створенні скульптурних інсталяцій. Такою є «A Pillar That Can Not Stand» (2015) — колона коринфського ордера, яку зруйнували варвари, як символ крихкості наймогутніших імперій і цивілізацій. Або ж сайт-специфік інсталяції, як-от «Паразити» — заплутані створіння з металевого профілю на стінах дерев’яних старих будівель, що виникли в межах українських мистецьких резиденцій «Бірючий 2013» і в селі Жовідь Чернігівської області (2017).
Інсталяції: офісний редімейд, видовищність воєнного часу, іронічний сайт-специфік
З 2010 року, паралельно з розвитком серії «Excel-Art», Олексій Сай створює масштабні інсталяції для персональних і групових виставкових проєктів, застосовуючи різноманітне офісне приладдя. Однією з перших ластівок цієї серії є скульптура «Relations Tower» (на виставці «Ті, хто прийшли у 2000-ні», куратори Олексій Титаренко, Руслан Тарабукін, 2010), виготовлена з візитівок, які Сай збирав у колег і знайомих. Робота нагадувала напівзруйновану вежу, що постійно вібрувала завдяки вбудованому механізму. Так художник позначив нестабільність і крихкість фінансових та економічних систем, що будуються на марнославних домовленостях і угодах. Водночас, якщо придивитися до візитівок, з яких складалася «ненадійна» конструкція, важко не здивуватися розмаїттю дизайну на маленьких аркушах картону й не згадати відому сцену з візитівками з кінофільму «Американський психопат» (2000).
Надалі Сай створює офісні інсталяції, головним елементом яких стає квадратний растровий накладний світильник, типовий для стель в офісах і нежитлових приміщеннях України й світу з 2000-х років. Інсталяції «Solarium» (2010), «Time to Say Goodbye» («Космічна Одіссея», куратор Олександр Соловйов, 2011), «Покинутий табір» (2012), «Номадична структура» (2012), «Object that Enlightens Itself» (2014), «Пліснява» (персональна виставка «Вимираючий вид», ЄрміловЦентр, 2014), «Empire of Plenty» (2016), «Jewel» (2017), «Sorry» (2017) — кожна по-своєму, але в упізнаваному трагікомічному стилі Сая — вказують на «розкоші і злидні» представни_ць сучасної офісно-корпоративної культури. І знову-таки культури в антропологічному сенсі: «Для мене це як культура в археологічному розрізі. Як трипільці… Культура як сукупність способу життя, естетики… всього суспільного устрою… Хочеться зняти весь той пласт» [5].
Робота «Sorry», яку Олексій Сай створив для групової виставки «Сподіваємося на ваше розуміння» в артцентрі Closer (2017), апелює до американського звернення «вибач», яке поєднує ввічливу потребу з прихованою байдужістю. Як і слово welcome у проєкті «Welcome Attitude», воно відсилає до лицемірства глобальної корпоративної культури. Інсталяція у вигляді смайла й напису, сконструйованих із тих самих растрових ламп, розрахована не лише на блек-бокс, а й на відкриті простори.
Саме ця інсталяція стала першим твором Олексія Сая на міжнародному фестивалі Burning Man у пустелі Блек-Рок (штат Невада, США) 2018 року. На події, де збираються люди з усього світу, які прагнуть на вісім днів забути про робочі будні й зануритися в постапокаліптичну атмосферу свята посеред пустки, його SORRY сприйняли з неабияким розумінням. Уже 2023 року, під час повномасштабної фази російсько-української війни, Сай у співпраці із художницею та архітекторкою Даною Косміною створює перформативну скульптуру «Phoenix»: металевий птах-тризуб велично постав на згарищі. У 2024 році митець презентує на фестивалі інсталяцію «I’m fine» — слова, складені з дорожніх огорож, воріт житлових будинків і знаків з назвами населених пунктів України, які військовики й волонтери привезли із зони бойових дій. Глядачі могли підійти й торкнутися дірок у металевих табличках, пробитих кулями російських окупантів. Роботу Сая на Burning Man 2025 — масштабну аудіосвітлову інсталяцію «Чорна хмара» — першого ж дня фестивалю зруйнувала надпотужна піщана буря. Художник і команда не змогли врятувати ні твір, ні власний намет. Проте, не розгубившись, вони відновили інсталяцію у вигляді надпису NO FATE, відсилаючи до вислову «Немає долі, крім тієї, яку ми створюємо самі», частину якої викарбовує героїня фільму «Термінатор 2. Судний день» Сара Коннор.
В окрему категорію варто виокремити сайт-специфік інсталяції поза сталими серіями, створені на кураторський запит або під час перебування в резиденціях. Так, «Слоган» (симпозіум «Бірючий 2014») — застосування засвоєного в технікумі ремесла рисування транспарантів із флером пострадянської ментальної інертності. «Не наступай на граблі» (2014) — масштабна робота для виставки «Нова українська мрія» (куратор Олександр Соловйов). «Burned» (2015) — інсталяція про постмайданне «протверезіння», виконана на запит ЄрміловЦентру. «Чорна діра» (2017) — аналогова реалізація однієї з ексель-картин для фестивалю електронної музики Brave у Києві. «Лопата» (2017) — об’єкт, використаний для документації перформансу в межах українсько-литовської резиденції у Жовіді (куратор Іван Сауткін), залишився в цьому селі пам’ятником тяжкій, але таки сродній праці.
Графічні серії: критика бюрократії та брутальна лірика війни
Графік за освітою, Олексій Сай фактично не має проєктів і експонованих серій, де б він звертався до академічних технік станкової графіки. Серія рисунків «Заяви» стала частиною проєкту-гепенінгу творчого об’єднання Master Art [6] (32 Vozdvizhenka Arts House, 2016). Тривале нашаровування бюрократичних текстів один на одного доводить їхній зміст до непрочитності, а саму практику — до кафкіанського абсурду. З 2022 року під впливом повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сай працює над серією «Новини»: епоксидну фарбу він накладає на папір пензлем, прикріпленим до шурупокрута. У такий спосіб художник не може повністю контролювати те, яким вийде рисунок вибуху. Це натяк на стан безсилля перед подіями, але водночас — на здатність до стоїчного прийняття долі. Інша серія, «Землі», створена за схожим принципом, проте кульковою ручкою.
«Пропаганда»: мистецтво в часи війни
Олексій Сай зізнається, що в умовах війни межі між мистецтвом та інформаційною зброєю розмиваються, тому він свідомо бере на себе ролі і художника, і пропагандиста. Серед робіт, створених на запит PinchukArtCentre для виставки «Russian War Crimes», яку експонували на потужних міжнародних майданчиках, щоб свідчити світові про злочини Росії проти України, автор створив відео «6400 кадрів». Це нарізка відеофрагментів і фотографій, що фіксують воєнні злочини росіян проти цивільного населення. Твір побудовано за принципом сублімінальної реклами. Сай застосовує свій досвід режисера, використовуючи інструменти монтажу для навіювання й враження глядача.
У скульптурі «Воля» (2025), створеній для Всесвітнього економічного форуму у Швейцарії, митець робить пряму алюзію на роботу Роберта Індіани «LOVE». Викладаючи тим самим шрифтом слово «ВОЛЯ», автор відповідає на запитання, що саме є безумовною цінністю для українців тут і тепер. Проєкт також було реалізовано на запит PinchukArtCentre. У 2026 році на 56-му Всесвітньому економічному форумі в Давосі Сай представив інсталяцію із червоним неоновим написом «Change or Die».
Після 2014 року художник активно створює плакати, які надає для вільного поширення в соціальних мережах, а також для друку для мітингів на підтримку України в різних містах світу. Ці постери з’являються не на чиєсь замовлення, а лише як відгук на запит мітингувальників допомогти яскравими й влучними візуальними закликами.
Олексій Сай — митець, який майстерно використовує навички креативника в художній практиці. Протягом двадцяти років він рефлексує над власним альтер его, нерозривно пов’язаним з комерційним замовленням, кон’юнктурою та корпоративними правилами виживання. Залишаючись вірним ексель-арту, він послідовно експериментує в жанрах інсталяції та скульптури. Під час повномасштабної війни Сай бере на себе роль одного з найбільш видимих художни_ць України у світовому контексті, транслюючи головні меседжі про безумовні цінності й універсальні емоції, що відгукуються в кожному — чи то працівник офісу, чи рейвер у пустелі.
- З дослідницького інтерв’ю 04.12.2025.
- Олексій Сай про зміну соціальних зв’язків, нові проєкти та психози сьогодення | Your Art
- Там само.
- З дослідницького інтерв’ю 04.12.2025.
- Алексей Сай: «Офисные презентации становятся более понятными, если их рассматривать как тюремное народное творчество» — Статьи — ARTUKRAINE
- Топменеджери: Микита Кравцов, Жанна Кадирова, Олексій Сай, Стас Волязловський, Віктор Покиданець і Максим Мамсіков; адміністратор: Семен Храмцов.
